Солодке ніщо

Цей проект має на меті нагадати всім, що спілкування – це доброта, що за кожною посмішкою прихована невисловлена ​​травма і розбите чиїмось раптовим мовчанням серце. Кожен з нас заслуговує на чесність. Тож наступного разу, коли ви не відчуваєте, що подальше спілкування є цікавим для вас, повідомте про це людині по той бік чатика.

Тому я вирішила створити концептуальний продукт для самотестування проти гостингу. Він би містив рекомендації та поради щодо того, як бути сміливим у, здавалося б, незручній відмові від подальшого спілкування з кимось. Я використала назву пісні Келвіна Харріса — Sweet Nothing — як гарну метафору відчуття, коли тебе загостили або перебування в односторонніх стосунках, коли здається, що лише ти емоційно інвестуєш у їхній розвиток.

Цей проект — про мій досвід знайомств у цифрову епоху. Точніше, про відсутність зворотнього емоційного зв'язку у спілкуванні. Три сезони поспіль троє хлопців загостили мене. Напевно, вони не були достатньо емоційно зрілі, аби сказати що в них на думці. Можливо, я була надто тривожна чи надто виявляла зацікавленість ними, але все одно я не зробила нічого, аби заслужити їхнє раптове мовчання. Усі вони просто залишили мене на "переглянуто". Відтоді моє життя перетворилося на нестерпну внутрішню боротьбу. Я почала постійно сумніватися в собі. Чи я здатна комусь сподобатись? Що пішло не так? Це через мене? Чи через них? Тепер у мене є перелік музичних груп і пісень, які я не можу слухати, бо їм подобалися ці групи або вони грали на інструментах з цих мелодій. Тому що кожного разу я намагалася бути вразливо відкритою на іншого, у пошуках спільних точок, де наші всесвіти могли б перетнутися.